Мама мія, цей чувак мені вже з місяць мозги виносить. Багато хто його знає по ролі Бернарда з серіала Black Books, але він ще й крутий стенд-ап комік. Крутий? Та це просто мізки виносить, наскільки він шикарєн. Весь вечір знову передивляюсь його шоу, а вам уривочок одного з них:

п.с. якби я могла, я би затащила його ірландські мізки в підсобку і трахнула би їх. Вот він, ідеальний чоловік.

якось дивно відчуваєш себе, коли один мужик підсвічує тобі рота ліхтариком в електрошокові, а інший підпилює пилочкою для нігтів зуба, який я зломала об штангу в язиці… вродь і нічого такого, краще, ніж дофіга бабла стоматологу викладати, чи різати язика об гострі краї зломаного зуба, но всьо же.

Зупинка «станція метро „Лісова”.
Жіночка років 45 чоловікові: Ти диви, все купили… а бачив, як ціни піднялись на молоко?
Моложавий дідуля, що сидить коло них: Ага, канєшно піднялись! Помните, як років 20 назад всі ті гади казали, як всьо буде харашо? а зара шо… мовчать! В Європу страну, в Європу… В жопу, а не в Європу!
Жіночка тихенько: ага, ну да, ну да… нам тут виходити.
Дідуля недовольно відводить погляд і дивиться у вікно.

Заходить молода пара з немовлям на руках. Вот знаєте, є такий вид пар: обоє дуже гарні, видно, що сильно кохають один одного, проте на вигляд якісь вже ну надто бідові, і в очах величезна змученість та втома. Сідають перед моложавим дідульою, хлопець ніжно цілує дівчину в лоба.
Хоча ні, чекай, чого це вони мені бідовими здалися? Он хлопець досить добре вдітий, та і смартфон в нього такий як в мене… Певно збило з пантелику, шо дівчина зверху загорнута в якийсь потасканий плед, а що під ним — не видно, плюс якісь сум та втома все одно в їх очах є. А може просто молоді батьки, втомились з незвички і все таке.

Оо, блін, тільки не хіпстери. Ви помітили, як багато в трамваях хіпстерів? Тіпа модно чи шо? Одна з них, тендітна кучерява дівчина, пробирається через весь трамвай зі стільцем в руках, що характерно, ніжками вперед. Тут трамвай різко рушає і дівчинка летить на мене ніжками цього стільця і чомусь голосно сміється, а мені в цей момент ніжки видаються вкрай гострими. Коли до мене лишається сантиметрів 50, дівчинку ззаду ловить за рюкзак її юний друг по нещастю.
Дівчинка до мене: Осторожнее!!!
І сміється, поки я тихо сру кірпічами. З тим же сміхом рєбята ставлять стільчик в кінці салону і всідаються.

За ними проходять їх друзі, дівчинка і хлопчик, теж хіпстери, понятно. Стають наді мною.
д.-А что там Миша?
х.-Да ничего… дома сидит уже где-то год. Он такой… как сказать… нет, он не ленивый, если уж за что-то возмется, то делает это от начала и до конца, но вот начать — это такая проблемма для него! Нужно как-то его подтолкнуть.
д.-Ты ему прямо как мамка.
х.(спокійно)- Ну да, его-то мамка на герыче, нету у него мамки, считай.
д.(теж спокійно)- А, ну да… Ой, смотри, видиш вон дом далеко так? Там кто-то мигает светом, как сигнал SOS.
х.- Да нет, сигнал SOS — это три длинных, три коротких и еще три длинных.
д.- Так смотри, он так и делает! Ну и фиг, мы же далеко. Хотя вродь это гирлянда так мигает. Прикинь, теперь что МЧСникам надо менять знак SOS?)
х.- Никто не будет менять азбуку Морзе через китайскую гирлянду.
д.(спокійно)- А, ну да… А чо там тебе батя за татухи сказал?
х.- Да ничего, они же на руках, так я пока что напостой с длинным рукавом хожу. А чо весной будет — яебу… Как он меня за пирсинг вычитывал, а тут даже не знаю.
д.-Понятно..(пауза) Слушай, ты можешь прекратить шмыгать носом? Меня это раздражает!
х.-Да не могу я, насморк у меня! (дає їй маленький щєлбан в маківку голови)
д.-Я же сижу, ты знаешь, где сейчас мой локоть?
х.-ага, где-то на уровне моего колена.
В цей момент хлопчик, що заходив з дівчиною і дитиною протягує хіпстеру носову хустинку, хіпстер відмовляється, всі сміються, після чого хлопець смачно шморгається в свою хустинку. Через кілька хвилин
д.- Блин, прекрати губу грызть, меня это раздражает!

В салон заходять дві гламурні дєвочки.
Одна з дєвочок в трубку:
-Папа, ну ты нормальный вообще?! Я тебя спрашиваю, ты нормальный? Я же сказала, что буду в два часа ночи! (кладе слухавку), нет, ну ты смотри… сказал, чтобы тогда утром уже приходила, не пустит. Ну и фиг с тем, не первый же раз… блять, ты не могла еще дольше собираться? уже бы на позняках пиво пили!

Тим часом людей зайшло вже багатенько, десь з натовпу чується діалог двох парубків:
-Это мы что, на Оболонь заехали или что? Нам же нужно до часа успеть, ато все, пиздец!
-Да успокойся ты, на Ленинградке мы, внатуре.
-Внатуре?
-Внатуре.
-Что внатуре?
-На Ленинградке, блять, внатуре!

Молода пара з дитиною встає і пробирається до виходу. голос дідулі з глибини салону:
-Ану шо отамо там мєсто освободилося? Ану розступииись, іду на посадку!
Кондукторша -Діду, та стійте вже ви, куди по головах скачете як молодий!

Хіпстери виходять і їх місце займає дебела жіночка, хвилин 10 у трамваї відносна тиша, і тут мої вуха розриває дзвінкий крик жіночки:
-Преуееееееет! Альооо! Ну ти шо там? Як діла? Слухай, сплавила свого з дітьми до мами, давай приїжджай сьодні до мене, хочу покалякать з тобою. Альо? Альооо? Ти там зайнята чи шо? А чо мовчиш? Занята, да? Ну ладно, то звони там вечером, поговорим.
Набирає наступний номер.
-Альооооу! Як діла? Слухай, ти шо сьодні робиш? Ну просто в гості хтіла позвать… а, занята? ну ладно… звони там якшо шо.
Спочатку всі просто сміялись тихенько, потім хворобливо морщили обличчя при кожному новому слові. Жіночка вже починала набирати новий номер, але тут мене врятував голос водія в динаміках:
-Зупинка „проспект Петра Григоренка”.
Фууууух. Нарешті пробираюсь до виходу, над вухом лунає чийсь тихесенький голос:
-Ви зараз виходите?
-Що?
-Питаю, чи виходите.
— А, да, да, виходжу.
Повертась — це ж та жіночка, какова хуя не можна так і по телефону говорити?
Це я до чого це все… треба навушники терміново чинити.

недавно один знайомий розповів, шо коли стояв у під"їзді на своєму поверсі та чекав ліфта, то вийшла з дверей на майданик повністю гола та боса дівчина, спокійно пройшла повз нього до вікна, де закурила. Чорт, таке ж тільки в кіно буває. А мені вічно тільки стара пизда одна на поверсі трапляється, яка відкриває двері і висовує свого носа, фіксуючи, коли я додому пришла, и шо я викидаюв хату несу.

пункт з семінару по соціології: «Групи меншин: якісний та кількісний підходи до визначення змісту поняття». якісний та кількісний підходи до визначення змісту поняття, блять! А мене ше питають, чо я так люблю математику. Та того шо блін якшо там напишеш 2+2 = 4, то це так і є, і не нада розписувати кожен доданок чи суму у вигляді логарифмів, дробів, похідних і прочьої поєбєні, бо чим у простішому вигляді ти представляєш відповідь — тим краще. Так нє ж, бля, їм подавай «якісний та кількісний підходи до визначення поняття змісту».
процитіровав класіка, можна всю мою мисль софрмулювати в цитаті «Ти ото штрикаєш, штрикаєш, а ти спитай, нахуя?»

А в мене нова фобія з"явилась, п"ята вже по рахунку. Окрім страху висоти, глибини, маленьких дітей зі спини і порцелянових ляльок тепер я ще панічно боюсь пляшок шампанського. Все боюсь, шо воно вистрелить чи трісне, чи ше шось, навіть в магазині не можу повз них проходити, відчуваю, шо те, як вони тихенько стоять — це все маска, а насправді там всередині все під диким тиском і так і рветься, так і розпирає. Дивно, шо несподівано торкнуло, а нічого такого, що послужило би причиною, не трапилось. ще ж десь рік тому спокійно відкривала шампанське, а зараз навіть в руки не візьму ні за що.

я вот подумала..якшо припустити, шо ця вся фішка з раєм та пеклом має місце, і шо рай - це не є якесь стандартне зборище для всіх, а в кожного він свій персональний, залежно від бажання померлого, то шо би побажати? шось статичне - не канає, набридже хоть за місяць, хоть за рік, хоть за сто. А що глобальне і динамічне би я побажала, шоб і не скучно отримувати було, і всяке таке? певно шось типу "щоби отримувала бажане лише при сильному бажанні". Вот над цим формулюванням я роздумувала довго, а тепер думаю, йопти, так це ж то, шо ми тут всі зараз маємо. захтів шось -> зробив шось -> отримав. так шо куйом щастя, шо уж тут..
 з іншого боку, тепер, якшо вот він, рай на землі, то немає стимулу вести себе харашо. но це вже не сьогоднішні мої роздуми, піду краще покушаю.

а сьогодні приснилось, шо мене на кухні в моєї бабусі інопланетяни потрошать наживо і фарширують пловом (кстатє, годний плов, такий як треба), і відмовляються, коли я їм пропоную все ж дати мені їм показати, як можна його приготувати і без цих лишніх тєлодвіженій-тєлолішеній. якось так больно, скажу я вам..ше коли проснулась, болів живіт десь з хвилину по уявному шву.  зато уві сні, коли мене приготували, то гарно вбрали в квіти і везли на таці по вулицях середньовічного інопланетного міста, і горожани раділи мені, я приносила їм радість.

оці всі ваші безсоння - гавно рідкісне. лежиш, дивишся сни, всякі там кишки, ромашки і прочє, але в той же час і не спиш, крутишся і відчуваєш,  плинність кожної хвилини, і ранок все скоріше. це не просто гавно, це гавніщщє.

Бля, серйозно?!! над Позняками гроза, злива грім! Ви шо!! жовтень надворі!! о, боже, я перехвилювалась, шось трусить всю і задихаюсь, я гуляти під дощ побігла!! це найкраща осіння субота в моєму житті))))

апд. прийшла вся мокра наскрізь, струями тече вода, бачила блискавку, шквальний вітер, зливу неймовірну і грааад!! купила пляшку шампанського, зараз мощу гніздечко з одіял на балконі і там воссідатиму з ноутом, поки не вщухне дощ. а він ше надовго. блін, я щаслива)))

колись я нашла над своєю бровою правою точку, якшо її чесати, то чихаєш. я люблююю чихати. сьогодні я згадала про це. от тепер я відірвусь. буде весеееелий п"ятничний вечір))

а вот інтєрєсно, чого люди кажуть «за шото там мать продам», но ніхто не бажає батька продавати?

"Хочеться про Пола Пота погуглити, так не можна ж. Новий сисадмін, якого теж звати Пол Пот, ненароком подумає, що я під нього шось копаю"
"мізки з очей чи очі з мізків?"

ага, «настала вже остання». І знову повертаюсь у півтора роки тому, знову порожнеча і не знаєш, куди далі йти. і знову здається, що будь-які дії, як то отримання освіти, кохання, ще що там — це лише тимчасове займання уваги, допоки не скінчиться і не прийде знову та темінь, в якій ти сама, хоча і здається, що тебе там немає. знаходжуся зраз у ролі спостерігача, просто тихенька причаїлася і дивлюся на світ з-за густого чагарника. а чим довше сиджу, тим страшніше вийти. знову записалась до лікаря. чому? бо відчуваю вглибині якийсь щільний, пульсуючий і чорний згусток. навіть якщо я його витягну з себе на світ божий, то сама його розчавити не зможу. і най мені це допоможе, інакше все. як казала ліза сімпсон: «я не бачу сенсу»)

розумію, людей тошнить від  депресивних молодих осіб, таких як я, але ж і мене в свою чергу тошнить від людей, так що все взаємно, ідеальний союз.

Ну шо, вот вона я. Півтори доби в дорозі і я вже в Києві. Сказати, шо це було ахуєнне весілля — це не сказати просто нічого. У РАГСі тьотя спеціально на нашу вимогу вела церемонію українською, і я прям відчула, шо сам Азаров одружує мою квіточку, мало не розіржалась, але все ж втрималась, ібо жіночка дійсно старалась для нас, нечасто таке в Ялті просять. А потім прогулянки по набережній молодих та друзів, поки батьки останні підготовки робили, піво, ганялки за малолєтніми лохами, які в нас шишкою попали, макдональдс (да, збилась мєчта двох ідіотів-сестер, свайба в макдаці бгг), триповерховий торт, вілла з видом на море, гори та виноградники, танці до світанку, нічні запливи в басейні, шторм на морі… ну шо вам сказати, просто пєстня. Фотки будуть потім, на Хмельницький поїхали.
 

а ше вот. як ахуєнно мене намалювали)))

порізалась сьогодні, тому вирішила дати котікам своїм палець цей, чи будуть жрать кров. Поки обнюхували, в моїй голові пронеслись стандартні сценарії ужастіків, як тварина домашня, спробувавши людської крові, захоче ще і ще))). Ан нєт. такого вони їсти не стали. Що навіть трохи мене здивувало, хічніки ж. А мож я просто невкусна?

от странна вєщь. щя сиділа і якось не дуже осознанно порвала ночнушку на собі в маленькі лоскутки. тепер по всій кімнаті валяються клаптики тканини, з якими коти граються. прикольно..

таваріщі, а хто шо помнить з такого танцювального, зажигатєльного? ато я тут на свайбу музичку підбираю, підходить шось з рок-н-рольчика, лібо діско 80х, лібо шось такоє років 30х, лібо якась класіка тіпа укр. року, квіни і всяке таке… карочє хороша музика, шо для танців підходить))) буду дуже вдячна))

апд. мається на увазі нать мо одна пісенька якогось виконавця,всяка помощь прям нужна-нужна)

Вчора вибирала туфлі на весілля холєри і, звісно, не могла не відмітитись. Почалось все з того, що я вділа ботинки, які, як я вже згадала при виході, мені тісуваті в носкові, ібо вузькі. Тому ледь дошкутильгала до місця зустрічі з другом, який був обраний жертвою моди, шо було дуже жорстоко з мого боку, оскільки він жиж мальчик. По зустрічі прийшлось прям на пероні знімати капці і, як виявилось, там ніготь зацепив пальця, коротше, всі носки в засохшій кровяші і всьо такоє. Я ж ще з безвиході підклала шматочок газети між пальцями. Вродь нічо так, почапали..прочапали ми дофігіщщі, де тіки не були, але ніфіга не нашли в силу специфічних запитів, щоб до мого святкового прикиду пасувало, зато купили молодятам бонусним презентом стопки смішні. Потім було пиво коло бесарабського ринку, бомж, який складав пірамідку з жестяних пляшок, назбираних довкола, розмови про культ. програму на весіллі.. до речі, зафіксувала я перший випадок в історії людства, коли особа чоловічої статі тягнув особу жіночої статі пройтись ше по магазинах, а особа жіночої статі відбивалась. І вот по дорозі додому близько десятої забрели в магазинчик і я побачила: ВОНИ! Ну міряти ж нада, а я про свої конфузи вдень і забула зовсім, ібо до цього ніц не міряла, всьо не то було. І вопщєм картина маслом: знімаю капець - носок в засохшій крові, ну вони промовчали, міряю, застібаю (а застібка отета як зараз, на п"ятці, як щяс модньо), застібнулось, всьо зашибісь, це точно воно, а оп - зняти то і не можу, змєйка не розстібається. троє чоговік бились над моєю ногою. її тягнули, пропихали, зжимали, змушували мене розхожувати їх, шоб змєйка відпустила..так міліметр за міліметром ми всі задолбані, взмокші і з болями в животі від сміху, їх зняли, але разом з носком. тут ще й обнажились мої пальці в газетці, шо привело до нового приступу сміху. ну вопсчєм капцями я дико довольна і буду в них спати сьогодні. але сіріаслі, чи можу я хоть шось зробити нормально?

прикольно при хронічному панкреатиті відчувати підшлункову. от так часто сидиш і відчуваєш. не болить, не дискомфортно, просто чуєш, де вона є, як вона лежить. зашибісь. треба буде заповісти свої органи після смерті якомусь мед. інститутові. прикольно ж буде, ти вже помер, а те, що не давало тобі померти, ще мусолять люди в руцях, розглядають, вчаться. пригадую, як мали робити операцію, все думала, чи можна буде попросити, щоби мені показали, що з мене вирізати мали. Це ж піздєц якшо уявити, мозги вишибло би начисто: вот лежить кусок мене.

нє, тарганів я більше не боюся. навіть таке враження, шо я їх трошки розумію. а ше вони смішно завмирають трупиками від отрути. прямо на стінах, ніби так і живуть, просто чекають, поки я відійду, правда всередині чомусь вже пусті, і від цього напівпрозорі. ніби невидимий міні-токсідерміст з них чучальця робить. а під вікном весілля як на сумщині в селі, і ніби я вже не в києві

снилось, що я нарізаю в супермаркеті безлюдному на машинці нарізочній палець чийсь. і такі гарні тонюсінькі пластиночки виходять, майже прозорі, яскраво-червоного кольору з білим кружальцем усередині, тільки чомусь кров з них не сочиться, хоча, судячи з кольору м"яса, мала би. і думалось мені, що гарну мозаїку з них можна вкласти.

А потім снився осінній холодний ліс, я там сама в наметі жила, так спокійно-спокійно і тихо-тихо, єдиний звук - падаючого листя. і в ту мить зрозумілось уві сні, що в самотності є свій шарм: не упускаєш  ні прекрасних, ні гидких дрібниць, які дають повний смак.

а я пришла. ужо в Кийові, після тижня мозгоєблі нарешті відновилась в Могилі з академки, навчання з 5го числа і прєлєсть дня: три дні блась над підключенням до інетіка, оформла заявку вже, шоб майстер приходив, а тоді мене осінило: я ж забула кабель до роутера підключити! вот воно, будущє факультета інформатики на третьому курсі, піздєц. кароч відвикла я від інета так шо пішла шолі пиво пити.